21 березня - Міжнародний день людини із синдромом Дауна

Міжнародний день людини з синдромом Дауна ставить перед собою мету привернути увагу суспільства до проблем людей з особливими потребами, адже вони дещо відрізняються від інших людей, багато хто з них страждають від вроджених вад серця, але своєю добротою, щирістю й безпосередністю компенсують все те, в чому вони відрізняються від оточуючих, а часто і перевершують їх.
Існує стереотип, що люди, які мають синдром Дауна, не можуть знайти себе в цьому світі. Проте варто пам'ятати, що такий діагноз – не вирок. При наявності кваліфікованого психолого-педагогічного супроводу та належним чином організованій корекційно-розвитковій роботі діти з синдромом Дауна здатні адаптуватись в суспільстві. Головне бути терпеливими, а також завжди дарувати немовляті любов і ласку, адже малюки з проблемами у здоров'ї особливо потребують цього.
Люди з синдромом Дауна, як і кожен з нас, володіють певними талантами і можуть розвивати їх, тим самим адаптуючись в суспільстві. Вони здатні бачити світ у всіх його кольорах, адже по-особливому люблять життя. Відомо, що ці люди дуже добрі душею, вони не здатні лукавити та обманювати, бо у їхніх серцях, незалежно від віку, живе дитяча безпосередність.
Тож не дарма людей із синдромом Дауна називають дітьми сонця, адже вони дарують тепло та ласку всім, хто їх оточує. І вправно демонструють світові, що діагноз – не завада повноцінному життю!  
Не буває однакових людей, не буває однакових характерів… У когось кирпатий ніс, у когось кучеряве волосся, у когось на щоці родимка… Хтось любить співати і зовсім не вміє розв'язувати задачі, а хтось складає складний науковий алгоритм маршруту до найближчого магазину. Кожна людина унікальна… Всі ми залишимо той чи інший слід в історії, хтось більш значний, а хтось буде не такий відомий загалу, але такий необхідний у полі своєї діяльності, навіть якщо це на чийсь погляд зовсім незначний внесок… але про останнього можуть не знати інші, та завжди пам'ятатимуть і згадуватимуть рідні: Якби не він – моє життя було б сірим та одноманітним, буденним та непотрібним… Я так і не зрозумів би його змісту…
То ж не нам судити, чий внесок потрібніший, важливіший. Якщо ми прийшли з Божої ласки в цей світ, то ми потрібні. Ми – це люди з належною кількістю хромосом, і люди з іншим генетичним набором, та з безліччю інших вад і чеснот…
Чи готові ви помічати та приймати незвичайних людей, людей з хромосомною аномалією, в суспільстві, визнавати їхні права та свободи?
Чи готові ви посміхнутися перехожому, який зовні різниться від вас, адже в нього є синдром Дауна?..

ДІТИ СОНЦЯ

Ми – веселі, добрі милі,
НЕ ТАКІ, та в тім не винні!
Ми не хворі, не дебіли!
Може трохи лиш відмінні.

Хромосому лишню має
Кожна створена клітина,
Та про дивний збій не знає
Рідна мамина дитина.

Немовлят ви, звісно, мати
Не таких, як ми, хотіли.
Ми ж, як ангели крилаті
В світ, чужий нам, прилетіли.

Правда, крила для дитинки,
В цьому світі непотрібні…
Не здавайте в дитбудинки!
Ми – хороші, ми вам рідні!

Ніжні, чуйні і вразливі,
Мов ясного сонця діти.
З вами будемо щасливі,
  Лиш зумійте полюбити.